Description
On the first day of the war, we woke up in Kiev to explosions on a neighboring street, hit by few rockets. For a few days, our beautiful town was bleeding, and we hid in the cellars (on the photo). We still heard explosions above us. Hiding with a disabled child in the cellar is not easy at all, and when there was an opportunity to leave – we took the essentials and our cat and went on the evacuation train. I’ve never seen so many people on the station and on the train in my life. We travelled like sardines in a can – pressed against each other… 8 hours of such a journey and then the transfer to the next train was waiting for us. Finally, we found ourselves near the border with Slovakia.
As soon as we crossed the border, we felt the peace and care of the people. We were welcome in Slovakia and we were taken care of. Volunteers found us accommodation, we got clothes and food. We are infinitely grateful to the Slovak people for this.
The fleeing from Kiev and crossing the border exhausted us completely. Nastia’s condition has gotten much worse… Moreover, her beloved cat, ill with diabetes, did not survive such a difficult journey. The death of the furry pet friend was another great stress for our daughter and also did not contribute to her health, but strengthened the frustration.
We’re safe in the moment. That’s the most important thing before all. But additionally it’s hard to see how my Nasti’s condition has gotten worse. I very much want to help her and I will be very grateful to you for the support of the rehabilitation, she needs so urgently!
Mother Tatiana
„Наша історія починається в 2013 році. Ми з чоловіком дуже довго чекали народження нашої прекрасної доньки Настеньки. Її народження ми пережили як велике щастя. Але незабаром ми почали помічати, що наша дитина інша, що її розвиток відрізняється. Після кількох обстежень їй поставили діагноз ДЦП. Цей вирок вдарив нас як грім серед ясного неба“ – починає свою історію матка Насті Тетяна.
Почався етап реабілітації, завдяки якому Настя зробила перші кроки у віці 2,5 років. Родина старанно продовжувала реабілітацію, вдяка чому дівчинка добре прогресувала.
У 2020 році пандемія Covid стала величезною перешкодою для реабілітації. Можливості реабілітації були обмежені. Щодня сім’я чекала пом’якшення проти пандемічних заходів, щоб продовжити реабілітацію. Проте дочекалися… війни…
У перший день війни Настя з мамою прокинулися в Києві від вибухів на сусідній вулиці, куди впали ракети. Кілька днів вони ховалися в підвалах прекрасної столиці України, постійно чули вибухи ракетних обстрілів... Ховатися з дитиною-інвалідом у підвалі зовсім непросто, а коли з’явилася нагода утікати звідти – взяли найнеобхідніше та кота і поїхали на евакуаційний потяг. “Я ніколи в житті не бачила стільки людей на вокзалі та в поїзді. Їхали, як сардини в бідоні – притиснуті один до одного…” – продовжує розповідь жінка. 8 годин такої дороги і потім наступний потяг. Нарешті вони опинилися на кордоні зі Словаччиною.
Як тільки родина перетнула кордон – вони одразу відчули спокій і турботу людей. У Словаччині їх прийняли та подбали про них. Волонтери знайшли житло, забезпечили одяг та їжу. За це жінки безмежно вдячні словацькому народу. Вся подорож і перетин кордону дуже втомили Настю. Її стан дуже погіршився… Крім того, такої важкої подорожі не витримав її улюблений кіт, хворий на діабет. Смерть пухнастого друга стала ще одним величезним стресом для дівчинки і також не сприяла її здоров’ю…
“Ми в безпеці, це найголовніше. Але мені важко дивитися, як погіршився стан моєї Насті. Я дуже хочу їй допомогти і буду щиро вдячна вам за підтримку реабілітації, якої ми так потребуємо!“ – звертається до людей Тетяна.
