Description
We waited a long time and believed that we could stay in our city – Cherson. The prolonged occupation has become unbearable: the city ran out of food supplies, there was no opportunity to get the necessary anti-epileptic drugs for Nadia… Cherson had no chance of getting enough supplies and no humanitarian aid was in sight.
One morning, I decided to leave. To feel that the lives of my own children are at risk – I do not wish to experience this to anyone in the world… I took three other disabled children into the car to drive them to safety. I crossed a terrifying route through the constantly bombarded city. Fear and responsibility for strangers gave me strength on the way out of that hell…
5 days we were on our way to Slovakia, where we found peace. We’ve heard of ADELI before, and we were able to find accommodation here. I’ve seen with my own eyes, what rehabilitation they’re providing here. Nadia urgently needs to rehabilitate and here in ADELI the results are very convincing.
Nadia’s goal is to walk alone. ADELI represents a huge chance for us to get closer to our dreams. Thank you all from the bottom of our hearts to make this possible!
Мене звуть Юлія, я мати двох чудових семирічних доньок – близнюків Віри та Надії. У Надії дитячий церебральний параліч. Довгих 7 років ми з Надею активно займаємося реабілітацією та націлені на результат. Але на шляху до успіху нас застала війна…
Ми довго чекали і вірили, що зможемо залишитися в нашому місті – Херсоні. Тривала окупація ставала нестерпною: у місті закінчувалися запаси їжі, не було можливості дістати життєво необхідні Надьці проти епілептичні препарати… Понад два тижні до Херсона не надходила гуманітарна допомога.
Одного ранку я вирішила, що ми їдемо. Життя власних дітей під загрозою… Нікому на світі не бажаю таке пережити… Ще 3 дітей-інвалідів я взяла в машину, щоб відвезти їх у безпечне місце. Я пройшла жахливий маршрут обстріляним і розбомбленим містом. Страх і відповідальність за чужих дітей додали мені сили та впевненість утекти з того пекла…
5 довгих днів ми їхали до Словаччини, де я знайшла спокій і надію. Я безмежно вдячна добрим людям, які опікувалися нами, і медичному центру ADELI за надання житла. Про ADELI ми чули і раніше, але тільки зараз я на власні очі побачила, яку реабілітацію тут проводять. Нам з Надею конче потрібна реабілітація тут, в ADELI, і я переконана, що це дасть результат!
Надя прагне незалежності, особливо хоче навчитися ходити самостійно. Це величезний шанс для нас наблизитися до своєї мрії. Від щирого серця дякуємо всім за підтримку!
