Dlho sme čakali a verili, že môžeme zostať v našom meste  – Cherson. Dlhšia okupácia sa stala neznesiteľnou: v meste sa minuli zásoby potravín, nebola možnosť zohnať potrebné protiepileptické lieky pre Naďku… Do Chersonu sa viac ako dva týždne nemala možnosť dostať žiadna humanitárna pomoc.

Jedného rána som sa rozhodla, že odchádzame. Ohrozené životy vlastných detí – to neprajem zažiť nikomu na svete… Zobrala som do auta ďalšie 3 deti s postihnutím, aby som ich odviezla do bezpečia. Prešla som desivú trasu cez ostreľované a bombardované mesto. Strach a zodpovednosť za cudzie deti mi pridávali síl na ceste z toho pekla…

Dlhých 5 dní sme boli na ceste na Slovensko, kde som našla mier a nádej. Som nekonečne vďačná dobrosrdečným ľudom, čo sa o nás starali a ADELI Medical Centru, že nám poskytlo ubytovanie. Počuli sme o ADELI aj pred tým, ale až teraz som na vlastné oči videla, akú rehabilitáciu tu poskytujú. S Naďou nutne potrebujeme rehabilitovať a tu v ADELI a som presvedčená, že výsledky bude mať!

Naďa túži po samostatnosti, hlavne sa chce naučiť samostatne chodiť. Je to pre nás obrovská šanca priblížiť sa ku našim snom. Ďakujeme z celého srdca každému za podporu!

Мене звуть Юлія, я мати двох чудових семирічних доньок – близнюків Віри та Надії. У Надії дитячий церебральний параліч. Довгих 7 років ми з Надею активно займаємося реабілітацією та націлені на результат. Але на шляху до успіху нас застала війна…

Ми довго чекали і вірили, що зможемо залишитися в нашому місті – Херсоні. Тривала окупація ставала нестерпною: у місті закінчувалися запаси їжі, не було можливості дістати життєво необхідні Надьці проти епілептичні препарати… Понад два тижні до Херсона не надходила гуманітарна допомога.

Одного ранку я вирішила, що ми їдемо. Життя власних дітей під загрозою… Нікому на світі не бажаю таке пережити… Ще 3 дітей-інвалідів я взяла в машину, щоб відвезти їх у безпечне місце. Я пройшла жахливий маршрут обстріляним і розбомбленим містом. Страх і відповідальність за чужих дітей додали мені сили та впевненість утекти з того пекла…

5 довгих днів ми їхали до Словаччини, де я знайшла спокій і надію. Я безмежно вдячна добрим людям, які опікувалися нами, і медичному центру ADELI за надання житла. Про ADELI ми чули і раніше, але тільки зараз я на власні очі побачила, яку реабілітацію тут проводять. Нам з Надею конче потрібна реабілітація тут, в ADELI, і я переконана, що це дасть результат!

Надя прагне незалежності, особливо хоче навчитися ходити самостійно. Це величезний шанс для нас наблизитися до своєї мрії. Від щирого серця дякуємо всім за підтримку!